Борис Філатов
84K subscribers
1.24K photos
98 videos
149 links
加入频道
Ще чотирнадцять красунь.

Війскових вантажівок, які ми з вами, шановні дніпряни, придбали для наших хлопців та дівчат з ЗСУ.

Ще чотирнадцять красунь — додатково до тих шістдесяти, що ми вже передали на фронт.

Дякую всім та кожному, а особливо - Олександру Дітяковскому.

Ну а також Геннадію Корбану, який незважаючи на вимушене закордонне перебування, продовжує допомагати армії.

Гено, то була твоя мрія: «якомога більше вантажівок фронту».
Твоя і тільки твоя.

Мрія, яку ми всі разом зараз втілюємо у життя.
Дуже особисте.



Бонні приїхала.

Мій американський янгол-охоронець.



Бонні приїхала.

Ми об’єднані дружбою вже стільки років, і от вона знову тут - у Дніпрі.

Мій янгол-охоронець.

З’явилася, без сумніву, у найважчий час.

Її не злякали ані ракетні обстріли, ані застереження розвідки.



Бонні приїхала.

Мати для всіх родин загиблих американських ветеранів.

Витончена, із завжди рівною спиною та бездоганною зачіскою - її побоюються всі американські генерали.

Жінка зі сталевим і водночас сумним поглядом, яку нагороджено найвищою президентською нагородою - «Медаллю Свободи».

Помічниця Рональда Рейгана та подруга Джона МакКейна.

Вона відкриває будь-які двері в Пентагон і Сенат.

І вона ж познайомила мене з голлівудськими селебрітіс.



Бонні приїхала.

«Борисе, щодня я молюся за тебе. Все буде добре»

Чомусь, саме тобі, Бонні, я вірю найбільше.

Мій янгол-охоронець.



«Як ти, кухонна шафко? Тримаюсь» (с)
Этот пост должен был быть написан державною мовою.

Но я специально напишу его на русском языке.

Чтобы у всех произошёл разрыв шаблона.

И у тех, кто сидит на болотах и воет от бессилия, злости и непонимания, почему, русскоязычный, в основном, Днепр, стал форпостом независимости Украины.

И в 2014 и в 2022.

И у тех, кто считает, что Родину нужно любить исключительно державною, кто лезет со своими навязчивыми советами в частные фейсбуки, мозги, душу, книги и под одеяло.



Короче, одна из центральных улиц Днепра, улица Шмидта, стала сегодня улицей Степана Бандеры.

Теперь уже навсегда.



Ещё в свою первую каденцию я обещал увековечить в Днепре память Степана Андреевича.

Брат мой, Дмитро Ярош, я же тебе обещал ещё в далёком 2015-м?

Обещал ведь, правда?

А ты знаешь, что я всегда держу своё слово.

И самое важное, что ты никогда не меня не давил.
Ни за декоммунизацию, ни за то, на каком языке мы с тобой общаемся.

Ты знал, Брат мой, что всему и всегда своё время.


Не будем спорить в комментариях о целесообразности этого переименования.

Скажу лишь одно.

Перечитайте 100 раз лозунг украинских националистов:
«Воля народам! Воля людині!».

И потом ещё раз 100 раз.

Перечитайте и осознайте.

Наверное, за всю историю человечества ни разу смысл существования свободных людей не был сформулирован так кратко и ёмко…



Свобода, и только она, вот то, за что стоит сражаться.

Не за автократию, не за вождизм, не за ограничение прав граждан.

За Свободу.

Народам и каждому из нас.
Що ж, бачу, мій попередній пост спричинив неабиякий резонанс.

Але давайте зробимо маленьке роз’яснення до сьогоднішнього рішення сесії Дніпроради про перейменування.

Бо, як-то кажуть, не Бандерою єдиним.



Насправді ми змінили назви ще 44 вулиць і навіть одного озера.

Так вул. Глинки (Шевченківський р-н) тепер — вул. Королеви Єлизавети ІІ.

Вул. 1 Травня (Шевченківський р-н) носить ім’я українського архітектора Володимира Заболотного, який був одним із авторів проєкту будинку Верховної Ради України та розробляв плани забудови низки міст Дніпропетровщини.

Вул. Давидова (Чечелівський р-н) — вул. Карла Роде, якого називають першим лікарем нашого Міста, що жив і працював тут з кінця 1780-х до своєї смерті у 1821 році.

Вул. Суворова (Чечелівський р-н) — вул. Алана Шепарда, першого американського астронавта.

Вул. Пушкіна (Амур-Нижньодніпровський р-н) — вул. Василя Бабенка, українського вченого-археолога, якого свого часу Дмитро Яворницький залучив до вивчення етнографії нашого краю.

Вул. Єрмолової (Шевченківський р-н) — вул. Василя Сліпака, всесвітньо відомого українського оперного співака, який загинув у боях за Україну.

Вул. Гулі Корольової (Індустріальний р-н) — вул. Квітки Цісик, популярної у США співачки, яка мала українське коріння.

Вул. Казакова (Соборний, Шевченківський р-н) — вул. Ніла Армстронга, американського військово-морського льотчика і першого землянина, який ступив на поверхню Місяця.

Вул. Ломоносова (Амур-Нижньодніпровський р-н) — вул. Олександра Таушева, засновника місцевого атлетичного товариства.

Озеро Московське (Амур-Нижньодніпровський р-н) — Плесо Ломівське.



Якщо казати в цілому, то нині дерусифіковано вже більше ніж 110 топонімів.

І ми не припинимо цієї роботи, бо саме така дерусифікація, деімперіалізація і декомунізація нарешті позбавлять Дніпро «спадщини», яку нам нав’язували на болотах.



Далі буде…
Непонимание.



Сегодня министр иностранных дел РФ г-н Лавров сделал меня всемирно знаменитым, процитировав вашего покорного слугу на Совете безопасности ООН.



Знаете, скажу вам честно, но я вполне понимаю, почему с 2014 года не даю покоя этим подонкам.

Почему все эти годы для них, я как кость в горле.

Кстати, напомню, что я, наверное, единственный в Украине чиновник, против которого возбуждены уголовные дела и кто объявлен в розыск, одновременно и в роZZии, и в беларуси.

Потому, что рабы и убийцы не могут осознать, как русский человек может так любить Украину и так за неё бороться…



Однако я не понимаю, почему власти моей собственной страны во время войны (!) придумывают моим подчинённым и моим друзьям всё новые и новые уголовные дела.

Как русские. И белорусы.

Почему моих товарищей лишают гражданства.

Почему бесцветные функционеры и просто моральные уроды бесконечно полощут моё честное имя в дешёвых разговорах во властных кабинетах.

Почему я устал кричать всем без исключения киевским начальникам, чтобы они убрали из Днепра бандитов и Коломойского, а они делают вид, что оглохли.



Искренне. Не понимаю.

Наверное, потому, что я сделан из другого теста.

Привык Родине служить, а не начальству.
Багато років тому виходець зі старовинного польського роду, який самоідентифікував себе українцем, В'ячеслав Липинський та уродженець Мелітополя, що виріс в російськомовній родині воронезького купця, Дмитро Донцов залишили світу свої переконання про головний критерій належності до українського нації.

Це питання було або суто етнічне, або все ж ідейно-громадянське.

Після початку великої та цинічної війни росії проти України право ґрунту стало сильнішим за право крові.



Восьмий місяць Дніпро і його найбільша в країні єврейська громада пліч-о-пліч живуть в опорі божевільній агресії і гидотному російському терору.

Українську Перемогу роблять ближчою, всі, хто тримає свій фронт.
Хто продовжує працювати.
Сплачувати податки.
Створювати нові робочі місця.
Дбати про свої і поважає традиції інших.

Хто не має часу на страхи і теорії змов, бо треба допомагати ЗСУ.

Хто, як поважний рабин Шмуель Камінецький, вкотре довів — коли тебе потребують інші, треба залишатися і працювати далі.

У цьогорічне свято Рош га-Шана євреї Дніпра, без сумніву, заслуговують найдобрішого запису в «Книгу життя».

Солодкого нового року, друзі!

Шана Това, достеменні юдеї, і при цьому - справжні українці.
В 2008 они смеялись над «грызунами», от которых «освободили» абхазов и осетин.

Но теперь они стоят в многокилометровой очереди именно в Грузию.



Они всегда презирали «узкоглазых ч@рок».

Тех казахов, которым сотни тысяч русских, в том числе и моя семья, обязаны жизнью, когда во время Второй Мировой их спасали в эвакуации.

Именно у них, у добрых и искренних людей, они всегда мечтали отнять весь Северный Казахстан.

Но теперь они штурмуют казахские города в надежде на спасение от мобилизации.



Они всегда ненавидели «Гейропу».

Только потому, что там живут более открытые, свободные и счастливые люди.

Они просто её всегда ненавидели.

Из-за своей злобы и ущербности.

Но теперь они просят там убежища.



Они полгода молчали пока нас убивали, насиловали и истязали.

В Буче и Мариуполе, Харькове и Чернигове.

А теперь они боятся войны и бегут от неё как крысы.



Они - нация трусов и аморальных подонков.



Скажите, а в чем я неправ?

И специально обращаю внимание, что я вообще никого не называю, чтобы меня снова не забанил ФБ или в ООН не процитировал Лавров.

Но все догадались о ком идёт речь…
Конечно, вы все уже знаете.

Конечно, вы уже прочитали подробности у Валентина Резниченко и Коли Лукашука.

На месте трагедии работают уже не только спасатели, полиция и коммунальщики, но уже и журналисты.

Конечно, я полночи не спал.

Конечно, есть вещи, которые не стоит даже обсуждать.
Например то, что в результате попадания ракет некоторые тела дефрагментированы и идентифицировать их сложно.



Мы все устали, озлобились и…привыкли.
Если, конечно, к такому можно привыкнуть…

И мы не собираемся сдаваться.



Я только не понимаю одного.

Чего они добиваются и куда стреляют?

В прошлый раз они развалили Троицкий рынок, а этот раз - «барахолку» у автовокзала, куда я сам лично иногда ходил покупать всякий хлам.

От гаечных ключей до керосинок.

В прошлый раз они влупили в частный дом в Рыбальском, сегодня - в посёлок в районе проспекта Металлургов.

Никаких военных целей.



Тупо террор.

Тупо ублюдки.



Поехал я по больницам.

К раненым.
Я не знаю с чего начать.

Пишу, а мысли путаются.



Сегодня я увидел Ад изнутри.

Иногда нам кажется, что война рядом, но нас не касается.
Или касается, но пройдёт мимо.

Я расскажу вам сегодняшнюю историю.

То, что случилось на соседней с нами улице.



Историю несправедливости и богооставленности.

Историю фатума, который довлеет над нашей жизнью.

Историю, перед которой меркнут трагедии Эсхила.



Жила-была семья.

Когда началась война, то мама решила перевезти малышей с проспекта Поля в более безопасное место.

В частный сектор. К бабушке.



Сегодня в их дом прилетела русская ракета.

Воронка, которую вы все видели на фотографиях примерно 8 на 10 метров.

Люди буквально испарились. Бабушка Алла, мама Наташа, дочка Василиса и мальчик Иван.

И маленькая собачка Джек.

Нет. Я буду откровенен до конца. Некоторые не просто испарились.

Их нашли у соседей на крышах.
На соседних улицах.

А когда приехали спасатели, то на развалинах сидел старый пёс Крым.

И выл.

А потом приехали коммунальщики.

И увезли собаку, оглохшую, ослепшую и контуженную, в КП «Зооконтроль» и там городские ветеринары колют пса сердечными препаратами, чтобы нормализовать.

А по итогу приехал отец.

Он служит в ЗСУ. Под Лиманом.

Можно я дальше не буду продолжать?

Я видел все собственными глазами.



Я хочу только одного.

Чтобы те, твари, которых наши окружают под Лиманом - ответили за все сполна.

Не нужно писать про Божью кару.

Пусть Боженька отдохнёт.

Только сила нашей мести имеет значение.



А ещё я хочу, чтобы они все висели на деревьях.

Как этот колпак от соседской «Мазды», которой силой взрыва закинуло на обгорелое дерево…

Лють.
Не выходим из укрытий.

Ничего не постим.

Ждём официальные разъяснения от военной администрации
Уважаемые земляки.

Кратко, без подробностей.

Но я обязан сказать всем, кого это касается.

Эти убл@дки развалили «Искандером» обычное городское АТП.

Сгорело почти 50 автобусов :((

Поэтому кому завтра ехать маршрутами: 73, 87А, 106, 107, 146А и 146Б, пжслт, планируйте своё время и не ругайтесь за задержки.
Сгорело больше ста автобусов.

Это ппц.

Завтра добираемся на работу с опозданием.



Всем тихой ночи.

Обнял.
Підла терористична атака, якою рашисти знищили чи не половину автобусів громадського транспорту, змушує мене звернутатися по допомогу до інших територіальних громад, бізнесу, наших європейських міст-побратимів і всіх, хто хоче підтримати дніпрян.

Вчора окупанти поцілили своїми клятими ракетами в місцеве АТП, спаливши понад 115 автобусів. На відео нижче ви можете побачити обгорілі металеві «скелети», які від них лишилися.

Нам треба як найшвидше відновити роботу міських маршрутів, але зробити це самостійно буде вкрай важко.

Тож я звертаюся до всіх, у кого є змога і бажання підставити Місту плече. Ми будемо вдячні кожному, хто (бодай тимчасово) допоможе нам із транспортом.

Окремі слова подяки хочу сказати меру Києва Віталію Кличку, завдяки якому вже в понеділок до нас приїдуть 30 автобусів
зі столиці. Коли Віталій зателефонував мені, аби сказати це, — чесно — у мене забракло слів. У нас із ним не завжди прості стосунки. Але такі вчинки не забуваються.

І саме вони доводять силу місцевого самоврядування. Бо громади без зволікань готові допомагати одна одній. Навідміну від тих, хто створює собі образи великих керівників, хоча їм байдуже до проблем міст.

А ще я дуже вдячний власнику корпорації «Біосфера» Андрію Здесенку, який вийшов з пропозицією придбати для Міста автобуси коштом бізнесу.

Це інша показова частина цієї історії. Вона про довіру підприємців до місцевої влади, яка роками вибудовувала в місті чесні та рівні правила і завжди йшла назустріч всім, хто працює на благо міста.

Саме така єдність є основою Української Перемоги!
Лиман зачищают.

Я надеюсь, что Алла, Наташа, Василиса, Иван и маленькая собака Джек будут отомщены.

И сослуживцы Вячеслава покажут силу нашей мести.



Крым одобряет.